ВШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ПОЛІТИЧНИХ РЕПРЕСІЙ

Вшанування пам’яті жертв політичних репресій, привернення уваги суспільства до трагічних подій в багатостраждальній історії України, викликаних насильницьким впровадженням тоталітарної комуністичної ідеології, відродження національної ідентичності та пам’яті, утвердження нетерпимості до будь-яких проявів насильства, злочинів проти людяності стало в Україні традицією.

Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського разом з українським народом вшановує День пам’яті жертв політичних репресій в Україні та День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу. Між цими двома подіями, між цими двома злочинами є невід’ємний зв’язок. Це злочин який є притаманною ознакою тоталітарного режиму з його нелюдським ставленням до людини, її життя, її свобод і прав, до всього, що визнається цивілізованим світом як гуманістичні, загальнолюдські цінності.

Розстріли, свавільне позбавлення життя ставали буденністю і, як правило, проводилися на подвір’ях в’язниць, у підвалах НКВД або безпосередньо перед похованням. Таких поховань безліч по Україні. Найвідоміше – Биківнянське поховання жертв сталінських репресій, яке є одним із найбільших на території України. Символічно, що масові поховання в цьому місці були винайдені ще в 1962 році, період «відлиги», молодими дисидентами Аллою Горською, Василем Симоненком, Леонідом Танюком, про що вони написали листа «Меморандум № 2». І сьогодні у Биківні створено меморіальний комплекс пам’яті жертв політичних репресій, де ми вшановуємо пам’ять загиблих.

Серед цілої плеяди шестидесятників та дисидентів особливо яскравою була постать видатного українського літературознавця, поета Василя Стуса, який разом із представниками дисидентського руху (Іван Світличний, Євген Сверстюк, Леонід Плющ, В’ячеслав Чорновол та інші)) зазнав морального терору, переслідувань, утисків, репресій, в решті решт, ув’язнення та заслання. У 1980 році біля табору суворого режиму СРСР відкрилась «дільниця особливого режиму», куди були переведені «особливо небезпечні» в’язні, серед яких був і Василь Стус, який, пройшовши шлях надлюдських знущань та випробувань за переконання, став символом незламності духу українського народу. Там, в далеких російських таборах, але з мрією про Україну вільну, незалежну, видатний український поет, правозахисник, громадський діяч Василь Стус загинув, залишивши нам у спадок свою творчість та любов до України: «Митець потрібен своєму народові та й усьому світові тільки тоді, коли його творчість зливається з криком його нації».

Червоною ниткою крізь все ХХ сторіччя пройшла історія кривавої боротьби і кримських татар, за право жити на своїй землі, право на свою національну ідентичність та свою віру, право на рідну мову,  право на права і свободи, які є невід ємними від людини. На при кінці Другої світової війни сталінським режимом почались процеси масової депортація народів. Так, в 1944 році кримські татари, корінний народ Криму, за надуманими звинуваченнями в колабораціонізмі з нацистською Німеччиною і співробітництво із окупаційною владою були депортовані в Узбекистан, Казахстан, інші регіони Росії.

В 1989 році СРСР визнав депортацію кримських татар незаконною та злочинною, але вже у 2014 році грубо порушивши міжнародне право, вчинивши акт агресії проти незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України, Російська Федерація анексує і окупує частину території України – Крим. І знову спіраль історії, і знову утиски кримських татар, знову порушення основних прав і свобод, і знову каральна психіатрія, але вже на окупованій РФ території.

Згідно міжнародного права, всю відповідальність на окупованих територіях за порушення основних прав і свобод людини несе окупаційна влада. Тобто, РФ, як країна-окупант, несе всю відповідальність за чисельні порушення прав та свобод людини.

Сьогодні ми маємо вже чималий список громадян України, і українців, і кримських татар, що зазнали утисків та репресій владою РФ. Серед тих, хто зазнав утисків з боку РФ, всесвітньо відомий Мастафа Джемільов, очільник кримськотатарського  національного руху, який був ще ранньому дитинстві депортований з Криму, а в 1960, -70, -80 роки за свою правозахисну діяльність був репресований і відбував у засланні, і Рефат Чубаров, Голова Меджлісу кримськотатарського народу, Президент Світового конгресу кримських татар, і Ільмі Умеров, Володимир Балух, Олег Сенцов, Олександр Кольченко і багато інших громадських та політичних діячів, правозахисників, активістів, чий список постійно поповнюється.

Звільнення від окупантів Криму та Донбасу – батьківщини Василя Стуса – відновлення територіальної цілісності та суверенітету України – наша мета. Отже боротьба триває…

Ми повинні не тільки пам’ятати про події минулого, але й не повторювати трагедії попередніх поколінь.