8 травня — День пам’яті та примирення, День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років.
Це день тиші, глибокої вдячності та національної пам’яті.
День, коли світ згадує мільйони людських життів, забраних найкривавішою війною ХХ століття.
Для України Друга світова війна стала однією з найтрагічніших сторінок історії.
Саме українська земля була одним із головних полів битв, де переплелися фронти, людські долі та цілі епохи.
Тут вирішувалася доля Європи, а український народ заплатив надзвичайно високу ціну за перемогу над нацизмом — мільйонами життів, зруйнованими містами й селами, невимовним болем і втратами, що назавжди закарбувалися у національній пам’яті.
Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського разом з усією Україною вшановує пам’ять полеглих і висловлює шану всім, хто боровся з нацизмом.
Українці воювали на різних фронтах антигітлерівської коаліції, у підпіллі та русі опору, наближаючи перемогу ціною власного життя.
Втрати України у Другій світовій війні були страшними — за різними оцінками, близько 8–10 мільйонів життів військових і цивільних.
Це мільйони ненаписаних історій, недоспіваних пісень, нездійснених мрій.
Пам’ять про них живе у кожному запаленому вогнику, у кожному червоному маку — символі скорботи та незламності.
День пам’яті та примирення — це день, коли тиша промовляє голосніше за слова, а пам’ять стає світлом, що єднає покоління.
І все ж історія, мов гірке відлуння, не завершилася сторінками підручників. Вона триває у сьогоденні, набуваючи болісно впізнаваних рис.
Парадокс і трагедія сучасності полягає в тому, що держава, яка привласнила риторику «перемоги над нацизмом», сама принесла нову війну в центр Європи.
російська агресія проти України знову розірвала тишу мирного життя, знову принесла руїни, втрати й людський біль, який не має виправдань.
Сьогодні Україна стоїть у випробуванні, що перегукується з найтемнішими сторінками ХХ століття: народ, який пережив жахіття Другої світової війни та зробив вагомий внесок у перемогу над нацизмом, знову став на захист своєї землі, своєї держави та права бути вільним.
Але в цьому випробуванні є й світло — незламність, гідність і глибока внутрішня краса народу, який, пам’ятаючи минуле, захищає майбутнє.
Бо пам’ять для нас — не тінь скорботи, а джерело сили.
Вічна пам’ять полеглим.
Нехай вогник пам’яті світить у кожному серці.
Пам’ятаймо тих, хто боровся за Україну тоді!
Шануймо тих, хто воює за неї сьогодні!
Честь і слава Героям!
