26 квітня, світ вшановує 40-ві роковин Чорнобильської катастрофи, студенти та викладачі Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського долучилися до особливого культурно-просвітницького заходу — майстер-класу «Наші співаночки», спрямованого на збереження, фіксацію та дослідження живої народної традиції — зокрема пісенного фольклору Чорнобильського та Прип’ятського Полісся.
Зустріч відбулася у просторі «Українські сенси» — родинному осередку сім’ї Вальковських, які у п’ятому поколінні продовжують традицію свічкарства.
У цьому домі, де світло свічки постає знаком пам’яті, тяглості й духовної присутності роду, зібралися ті, хто прагнув доторкнутися до крихких, але незнищенних пластів української культурної спадщини.
Майстер-клас провела Богдана Онопчук — харизматична українська співачка, бандуристка, представниця академічної та народної вокальної традиції, учасниця гурту народної пісні «Божедари».
У її виконанні народна пісня постала як жива пам’ять землі — глибока, багатошарова та водночас надзвичайно людяна.
У цей день звучали веснянки та гаївки — давні обрядові пісні, що зберігають первісну чистоту народного світовідчуття.
Особливу увагу було зосереджено на пісенному фольклорі Чорнобильського та Прип’ятського Полісся — краю, де пісня є не лише мистецтвом, а й літописом життя, обрядом і свідченням людської долі.
Учасники мали змогу не лише почути, а й глибше дослідити ці пісні, розкриваючи їхній зміст, символіку та історичний контекст.
Адже поліська пісня постає як своєрідний духовний літопис народу, у якому зафіксовано його світогляд, побут і пам’ять.
Окремо було акцентовано на складному шляху збереження цієї спадщини.
У радянський період автентичний фольклор часто витіснявся, спрощувався або замовчувався, через що доступ до його справжніх форм був ускладнений. Тож сьогодні відновлення й осмислення цих пісень є не лише культурною, а й світоглядною місією.
Особливого звучання зустріч набула завдяки особистій історії Богдани Онопчук.
Її дідусь був ліквідатором наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Вона не знала його особисто — лише з родинних спогадів. Довгий час Чорнобиль поставав у її уяві як простір холодний і відчужений, ніби застиглий у бетоні та тиші.
Проте через пісенну традицію Полісся цей образ поступово наповнився іншим змістом — живою пам’яттю, у якій звучать голоси землі та людей з великою власною історією.
Для Таврійців ця зустріч стала глибоким досвідом співпереживання, пізнання й дотику до живої традиції.
Вони не лише відкрили для себе унікальні пласти української культурної спадщини, а й долучилися до спільного співу, відчувши силу пісні як носія пам’яті.
У контексті 40-х роковин Чорнобильської трагедії цей захід став тихим, але глибоким актом пам’яті й вдячності.
Ми вшановуємо ліквідаторів — тих, хто ціною власного життя і здоров’я зупинив невидиму катастрофу.
Вшановуємо жертв Чорнобиля — тих, чиї долі назавжди змінила ця трагедія.І водночас схиляємо голову перед пам’яттю, яка не мовчить — яка звучить у пісні, живе у традиції та передається далі, як світло свічки у домі Вальковських.
Бо доки пам’ятаємо — доти живе Україна.
