У День української писемності та мови Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського традиційно приєднався до всеукраїнського флешмобу — написання Всеукраїнського радіодиктанту національної єдності – 2025.
Щороку цей день у нашому університеті має особливий зміст — день, коли українське слово звучить, як клятва вірності народові, його історії й свободі.
Радіодиктант — це не просто перевірка грамотності. Це — акт любові до України, коли тисячі людей по всьому світу одночасно схиляються над аркушем, пишучи те саме українське слово. У кожному рядку — гордість і пам’ять, у кожній комі — тиша молитви, у кожній літері — віра в перемогу.
Особливими гостями заходу стали Світлана Осіпчук, директорка Музею воєнного дитинства в Україні, яка очолює його з 2022 року, зберігаючи дитячі історії війни, та Андрій Борутя, історик і дослідник, куратор публічних програм.
Пані Світлана щиро говорила про психічне здоров’я дітей, які пережили війну, і про важливість дбайливого ставлення до травматичного минулого — аби жодна історія не зникла у тіні забуття. Її слова зворушили серця присутніх, нагадавши, що пам’ять і людяність — це теж форма боротьби за майбутнє України.
Висловлюємо щиру подяку нашим гостям за теплий, глибокий виступ і щире спілкування зі студентами. Ми високо цінуємо змістовність розмови, мудрість і відкритість, і сподіваємося на подальшу плідну співпрацю. Подібні зустрічі виховують нове покоління українців — свідомих, сильних і небайдужих.
Цьогорічна назва диктанту — «Треба жити!» — пролунала як заклик і як обіцянка. У цих словах — уся сутність нашого часу: жити, говорити, мріяти українською, навіть попри війну.
Водночас хочеться звернутися до медійників і організаторів цього національного проєкту з побажанням у майбутньому з більшою відповідальністю підходити до проведення настільки важливого заходу.
Адже радіодиктант — це не лише культурна подія, а й потужний духовний, суспільний і політичний символ єдності, який формує довіру до слова, до держави, до самої ідеї України.
Сьогодні, коли на фронтах триває збройна боротьба, у медіапросторі точиться інша — духовна війна, і цей бій ми також маємо виграти — правдивим словом, професійністю й любов’ю до Батьківщини.
Щира подяка всім викладачам і студентам, які, попри випробування, об’єдналися довкола рідного слова. Їхня участь — це доказ того, що мова живе там, де є любов, свідомість і сила духу.
Особливу вдячність висловлюємо Збройним Силам України, завдяки яким ми маємо змогу навчатися, творити, говорити й писати українською.
Поки звучить українське слово — живе Україна, її душа, її нескорене серце.
